ІНТЕРНЕТ – САЙТ ЯК ОБ’ЄКТ ІТ ПРАВА

У науковій і практичній літературі доволі часто вживається два поняття: «цифрове середовище» і «мережа Інтернет». Визначення поняття «цифрове середовище» у законодавстві України не наводиться, однак це словосполучення є нормативним, оскільки Міжнародні договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми у тексті використовують поняття «цифрове середовище», яке вживається для охоплення широкого кола комп’ютерних мереж, в яких можуть використовуватися такі майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав, як право на відтворення та на розповсюдження серед широкої публіки, право зробити записані виконання та фонограми доступними. Численні Директиви ЄС також оперують поняттям «цифрове середовище» при характеристиці місця та багатьох способів здійснення прав інтелектуальної власності. Угода про асоціацію між Україною та ЄС у ст. 244 теж передбачає положення про захист прав інтелектуальної власності у цифровому середовищі.
Цифрове середовище – це ширше поняття, ніж мережа Інтернет та Інтернет – сайт. Цифрове середовище включає у себе як веб-сайти (і веб-сторінки як складові веб-сайтів), так і електронні документи, файли, в тому числі оцифровані об’єкти інтелектуальної власності, які використовуються на відповідних пристроях, що не передбачають паперової форми документообігу (комп’ютери, ноутбуки, планшети, телефони, інші види так званих «гаджетів»). Тому об’єкти права інтелектуальної власності та ІТ права можуть мати так зване «цифрове вираження» – можуть бути прочитані, відтворені і передані через відповідні технічні пристрої вказані вище, зазвичай з використанням мережі Інтернет, тобто певних веб-сайтів, які є складовими частинами всесвітньої інформаційної мережі.
Правовий режим веб-сайту практично не висвітлено як у науковій, так і практичній літературі. В окремих підручниках з ІТ права, права інтелектуальної власності порушується питання про його правову природу [1; с. 36; 2, с. 192 ; 3, с. 317]. У фахових періодичних виданнях автори здебільшого аналізують лише окремі аспекти, пов’язані з використанням веб-сторінки як складової частини Інтернет-сайту у судовому провадженні [4-8]. На рівні дисертаційних досліджень заслуговує на увагу робота Гури В.С., але вона стосувалася цивільно-правової охорони веб-сайту загалом [9]. Відтак пропонована тема наукового дослідження, що викладена у цій статті, є актуальною для подальшого аналізу.
Інтернет-сайт як об’єкт ІТ права та права інтелектуальної власності є складним явищем, яке містить в собі елементи різних правових понять. Крім поняття «Інтернет-сайт» у науковій літературі та в чинному законодавстві вживається ще поняття «веб-сайт». Ці поняття є синонімами, а відтак немає потреби розмежовувати їх.
Веб-сайт як об’єкт ІТ права потребує інтелектуальної творчої праці для створення та належного функціонування. Інтернет-сайт не існує поза межами Інтернету. У законодавстві України визначення Інтернет-сайту вперше було наведене у відомчому підзаконному нормативно-правовому акті – наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади». Зокрема, відповідно до абз. 3 п. 1.3 цього Порядку веб-сайт (Інтернет-сайт) – це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. Веб-сайт як системне багаторівневе об’єднання різних ресурсів та сервісів для забезпечення максимальної можливості доступу до інформації та послуг є веб-порталом.
У науковій літературі (зокрема, Атаманова Ю. Є.), розвиваючи це визначення, наголошують, що досягнення формальної та змістовної єдності веб-сайтом здійснюється завдяки трьом основним його складовим, а саме: 1) програмним та апаратним засобам (серверним програмним засобам; програмним засобам сайту); 2) адресі у мережі Інтернет або доменному імені; 3) інформаційному наповненню, яке охоплює текстову інформацію, графічну інформацію, аудіовізуальну інформацію [8, С. 7]. Вказана позиція заслуговує на увагу, оскільки справді Інтернет-сайт має власне унікальне ім’я (домен), функціонує завдяки засобам програмування та містить візуалізацію через інформацію, яка придатна для використання користувачами Інтернету.
Гура М. В. у своєму дисертаційному дослідженні наводить власне визначення Інтернет-сайту, розуміючи під ним відокремлений, логічно завершений елемент мережі Інтернет, який створений на основі технології гіперпосилань, розташований на сервері (host), має унікальну адресу (url), за якою до нього може отримати доступ будь-який користувач мережі Інтернет (автор.: інколи існують винятки з цього правила, зокрема, можливе блокування доступу до певного веб-сайту окремих користувачів або користувачів певної країни тощо), та у своїй основі містить Інтернет-сторінки, які мають графічний вигляд та можуть бути переглянуті за допомогою спеціальних комп’ютерних програм (браузерів) [9, С. 8].
У Законі України «Про авторське право і суміжні права» у березні 2017 р. також з’явилося визначення веб-сайту. З цього визначення вбачаються його наступні ознаки:
– за змістом веб-сайт є сукупністю даних, електронної (цифрової) інформації та інших об’єктів авторського права і (або) суміжних прав;
– всі інформаційні матеріали пов’язані між собою і структуровані у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту;
– доступ до веб-сайту здійснюється через адресу мережі Інтернет (доменне ім’я, запис про каталоги або виклики і/або числової адреси за Інтернет-протоколом).
На законодавчому рівні (у цьому ж законі) з’явилося також визначення поняття електронної (цифрової) інформації, під якою розуміється – аудіовізуальні твори, музичні твори (з текстом або без тексту), комп’ютерні програми, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, що знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп’ютером, які можуть існувати і (або) зберігатися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп’ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет. Недоліком цього визначення є те, що воно застосовується лише до правовідносин щодо охорони та захисту авторських і суміжних прав, відтак воно не містить в собі іншої інформації, яка не охороняється авторським правом (наприклад, повідомлення про новини дня, повідомлення, що надсилаються електронною поштою тощо). Окрім того, це визначення не охоплює всіх об’єктів авторського права, зокрема, фотографій, літературних творів, малюнків тощо, які також можуть бути виражені в електронній формі. Це є недоліком правового регулювання.
Ідентифікувати користувача в мережі Інтернет загалом та на конкретному веб-сайті дозволяє обліковий запис користувача, зокрема, користувача соціальних мереж або інших веб-ресурсів (обліковий запис в Google).
На нашу думку, Інтернет-сайт – це складний об’єкт ІТ права та права інтелектуальної власності, оскільки:
– містить в собі програмні засоби (відповідні комп’ютерні програми, завдяки яким веб-сайт функціонує);
– має інформаційне наповнення (тексти, зображення тощо);
– має унікальне ім’я (доменне ім’я);
– інформація, що міститься на веб-сайті, зберігається на віддаленому комп’ютері (цей процес характеризується як хостинг);
– доступ до Інтернет-сайту можливий з будь-якого комп’ютера (або іншого пристрою), що підключений до мережі Інтернет, завдяки використанню відповідного програмного забезпечення (публічний доступ будь-якої особи).
З наведених вище ознак вбачається, що без відповідного програмного забезпечення неможливе функціонування Інтернет-сайту з технічної точки зору. Зокрема, йдеться про комп’ютерні програми, які працюють «всередині» веб-сайту. За загальним правилом правова охорона комп’ютерної програми здійснюється авторським правом. Водночас комп’ютерна програма може бути складовою частиною винаходу (корисної моделі), яка виконує певну функцію в межах винайденого технічного рішення. Про це свідчить і судова практика, наприклад, у справі за позовом винахідників до Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН та МОН України, про стягнення винагороди суд встановив, що позивачі (винахідники) створили службовий винахід «Спосіб комп’ютерної ідентифікації особи за зображенням її обличчя» [10]. Такий спосіб комп’ютерної ідентифікації особи (або інший подібний процес) може використовуватися як складова частина веб-сайту. Тому програмні засоби Інтернет-сайту містять об’єкти авторського права і можуть містити певне технічне рішення, яке є винаходом чи корисною моделлю.
Інформаційне наповнення Інтернет-сайту зазвичай є інтелектуальною власністю певної особи. На веб-сайті можуть бути розміщені об’єкти авторського права (тексти, малюнки, музичні твори тощо), суміжних прав (фонограми, відеограми тощо), об’єкти патентного права (наприклад, зображення промислового зразка), засоби індивідуалізації (комерційне найменування, зображення знаку для товарів і послуг) тощо. У більшості випадків на веб-сайтах розміщують саме об’єкти авторського права, бо в основному веб-сторінки – це текстова інформація.
Інтернет-сайт має доменне ім’я, яке є унікальним. Зазвичай доменне ім’я відображає або знак для товарів і послуг, або комерційне найменування, або ім’я фізичної особи. Відтак у багатьох випадках використання домену (як назви Інтернет-сайту) є способом використання таких об’єктів права інтелектуальної власності як торговельна марка або комерційне найменування. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» порушенням прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг вважається використання знаку без його згоди в доменних іменах. Доменне ім’я є частиною системи доменних імен та функціонально забезпечує адресацію в мережі Інтернет. У науковій літературі висловлюється позиція, що доменне ім’я є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності як засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у Всесвітній мережі Інтернет [11, С. 8]. Вважаємо, що позиція заслуговує на увагу, але вона не підтримана судовою практикою, оскільки доменне ім’я може бути складовою торговельної марки, іншого засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту або може бути самостійним комерційним чи некомерційним позначенням. З визначення домену, що наведене в Законі України «Про телекомунікації», вбачаються ознаки (вимоги) доменного імені: це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, тобто використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті; наявність унікальної назви, що її ідентифікує; відповідність технічним вимогам (визначена кількість символів, обмеження щодо застосування окремих символів тощо); не повинно порушувати законодавство про торговельні марки, інші засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту; обов’язкова реєстрація; обслуговується групою серверів доменних імен; централізоване адміністрування; не існує поза мережею Інтернет; екстериторіальний характер, зумовлений особливостями мережі Інтернет.
Інформація, яка розміщена на веб-сайті, повинна зберігатися на певному комп’ютері, так званому «сервері», що має назву – хостинг. Хостинг включає надання дискового простору на сервері для зберігання інформації (інформаційного наповнення Інтернет-сайту), а також забезпечує постійне підключення до мережі Інтернет, завдяки чому інформація, яка є на веб-сайті, стає публічно доступною. Визначення хостингу в законодавстві України не наведено, але відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» постачальником послуг хостингу є особа, яка надає власникам веб-сайтів послуги і (або) ресурси для розміщення веб-сайтів або їх частин у мережі Інтернет та із забезпечення доступу до них через мережу Інтернет.
Доступ до Інтернет-сайту є можливим не лише зі стаціонарного комп’ютера, а й з будь-якого іншого пристрою, завдяки якому особа може підключитися до мережі Інтернет (йдеться про ноутбуки, планшети, телефони тощо). На сьогодні недоречно обмежувати можливість доступу до мережі Інтернет шляхом використання тільки комп’ютера, оскільки з кожним роком збільшується кількість пристроїв, які підтримують функції доступу до мережі Інтернет.
Також доступ до веб-сайту можливий з будь-якого місцезнаходження особи, де є підключення до мережі Інтернет, незалежно від країни, населеного пункту тощо, що зумовлено екстериторіальним характером Інтернету.
Власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. У законі встановлено презумпцію, відповідно до якої за відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і/або отримувач послуг хостингу. Це припущення може бути спростоване, оскільки нерідко має місце реєстрація веб-сайту на іншу особу, яка насправді не використовує веб-сайт, не управляє ним. Такою особою може бути працівник юридичної особи, яка має власний веб-сайт – візитку або власний веб-портал, розробник сайту, який первісно зареєстрував сайт на своє ім’я тощо. Відтак реальний володілець сайту і реєстрант можуть не співпадати. Тому доцільним видається підхід законодавця, який лише встановлює презумпцію щодо того, хто вважається власником веб-сайту.
Звертаємо увагу, що веб-сайт складається з веб-сторінок і власник веб-сайту не завжди є власником веб-сторінки. Зокрема, власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Такий підхід також є цілком виправданим, оскільки нерідко користувачі веб-ресурсів мають технічну можливість самостійно наповнювати контент (інформацією) певний веб-сайт, власниками якого вони не є. Прикладом може бути обліковий запис в соціальних мережах, на веб-порталах, завдяки чому користувач самостійно формує інформаційну складову свого облікового запису, виставляючи на загал ту інформацію, яку вважає за необхідне. Окрім цього, норма є важливою з огляду на потенційний суб’єктний склад спору, що може виникнути у разі порушення цією особою авторських або суміжних прав. Зокрема, у такому разі саме власник веб-сторінки повинен бути відповідачем у такій категорії справ.
Висновки. Веб-сайт як об’єкт ІТ права потребує інтелектуальної творчої праці для створення та належного функціонування та не існує поза межами Інтернету. За змістом веб-сайт є сукупністю даних, електронної (цифрової) інформації та інших об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, а всі інформаційні матеріали Інтернет-сайту пов’язані між собою і структуровані у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту.
Доступ до веб-сайту здійснюється через адресу мережі Інтернет (доменне ім’я, запис про каталоги або виклики і/або числової адреси за Інтернет-протоколом).
Інтернет-сайт – це складний об’єкт ІТ права та права інтелектуальної власності, оскільки він містить в собі програмні засоби (відповідні комп’ютерні програми, завдяки яким веб-сайт функціонує), має інформаційне наповнення (тексти, зображення тощо) та унікальне доменне ім’я (яке зазвичай відображає знак для товарів і послуг, комерційне найменування або ім’я фізичної особи), інформація, що міститься на веб-сайті, зберігається на віддаленому комп’ютері (хостинг), а доступ до нього можливий з будь-якого комп’ютера (або іншого пристрою), що підключений до мережі Інтернет, завдяки використанню відповідного програмного забезпечення (публічний доступ будь-якої особи).
Доступ до веб-сайту можливий з будь-якого місцезнаходження особи, де є підключення до мережі Інтернет, незалежно від країни, населеного пункту тощо, що зумовлено екстериторіальним характером Інтернету.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ІТ ПРАВО / Яворська О.С., Тарасенко Л.Л., Мартин В.М., Самагальська Ю.Я. та ін. / За заг. ред. Яворської О.С. – Львів: Видавництво «Левада», 2017. – 470 с.
2. ІТ-право: теорія і практика / За ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової. – Одеса: Фенікс, 2017. – 472 с.
3. Право інтелектуальної власності: навчальний посібник / Еннан Р.Є., Кулініч О.О., Мазуренко С.В., Менсо І.В., Романадзе Л.Д. – К.: Алерта, 2016. – 492 с.
4. Еннан Р. Є. Правове регулювання відносин у мережі Інтернет // ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні: збірник матеріалів науково-практичної конференції. – Львів: НУ «Львівська політехніка», 2016. – С. 172. URL-адреса. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.lp.edu.ua/sites/default/files/news/2016/3900/attachments/maket_it_konfer.pdf
5. Черкашин І.В. Проблеми юридичного факту в Інтернеті в контексті права інтелектуальної власності. Актуальні проблеми інтелектуального права: матеріали першої всеукраїнської науково практичної конференції (Львів, 23 вересня 2016 р.). // Юрид. ф-т Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2016. – С. 154. URL-адреса. Електронний ресурс. Режим доступу: http://law.lnu.edu.ua/news/anons-konferentsiya-aktualni-problemy-intelektualnoho-prava-23-09-2016
6. Зеров К.О. Фіксація змісту веб-сторінки в мережі Інтернет як елемент здійснення права на захист авторських прав на твори, розміщені в мережі Інтернет. // Журнал «Адвокат». – 2015. – № 2. – С. 17-22. URL-адреса. Електронний ресурс. Режим доступу: http://iadvocate.com.ua/fiksatsiya-zmistu-veb-storinky-v-merezhi-internet-yak-element-zdijsnennya-prava-na-zahyst-avtorskyh-prav-na-tvory-shho-rozmishheni-v-merezhi-internet/;
7. Галабала М. Фіксація доказів, що підтверджують порушення прав інтелектуальної власності в мережі Internet. // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – № 5. – С. 39-43.
8. Атаманова Ю.Є. Захист прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет: світовий досвід та вітчизняні перспективи // Право та інновації. – 2014. – № 3. – С.7.
9. Гура В. С. Цивільно-правова охорона Інтернет-сайту: автореф. дис. … канд. юрид.наук / В. С. Гура. – К., 2006. – 20 с.
10. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.09.2015. у справі № 752/9813/13. URL-адреса. Електронний ресурс. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/50793926
11. Бонтлаб В.В. Цивільно-правове регулювання доменних імен: автореф. дис. … канд. юрид.наук / В. В. Бонтлаб. – К., 2006. – 20 с.

Леонід Тарасенко,
адвокат, кандидат юридичних наук,
доцент кафедри інтелектуальної власності,
інформаційного та корпоративного права
Львівського національного університету
імені Івана Франка