ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В СИСТЕМІ РОЗУМНОГО БУДИНКУ (СМАРТ ХАУЗ)

В еру комп’ютеризації, віртуальної реальності та адаптації законодавства під нові відносини, які виникають в інформаційному суспільстві, особливої актуальності набуває необхідність правової охорони нових технологій як результатів інтелектуальної діяльності. Особливої популярності набуває тенденція до втілення проектів розумних міст (smart city) та розумних будинків (smart house). Появу таких об’єктів зумовили потреби суспільства у екологічності матеріалів, ергономічності використання простору та економії енергії (ресурсів). Закономірно, що створюючи такі проекти, відкриваючи людству нові технології та пристрої, автори, винахідники мають право на охорону результатів їх інтелектуальної та творчої діяльності.
Система розумного будинку передбачає керування пристроями, якими оснащене помешкання, за допомогою комп’ютерних технологій із відповідним програмним забезпеченням.
В аспекті інтелектуальної власності розумному будинку притаманний комплексний характер. Цей комплексний характер зумовлений поєднанням в одному об’єкті чи системі таких об’єктів цілої низки пристроїв, програм та матеріалів, які виконують різноманітні, притаманні їм функції, системно утворюючи одну річ, водночас, будучи самостійними об’єктами правової охорони.
До прикладу, стандартний «набір» технологій при встановленні системи «розумний будинок» виглядає приблизно так: центральний блок (комп’ютерний пристрій) на базі певної операційної системи здійснює загальне управління усіма іншими блоками (датчиками), підключеними до нього, які відповідають за окремі функції. Кожен блок пов`язаний із центральним блоком дротовою мережею чи бездротовим зв’язком та запрограмований на виконання певної функції. Наприклад, як тільки відповідний датчик надішле сигнал до центрального блоку про те, що вміст в повітрі газу перевищує норму, центральний блок одразу подає сигнал щодо закриття клапану подачі газу до будинку. У цьому, здається, короткому процесі беруть участь, щонайменше, такі об’єкти інтелектуальної власності: комп’ютерна програма, на базі якої працює центральний блок; сам центральний блок як пристрій, здатний зчитувати та виконувати команди чи подавати сигнали, які передбачає комп’ютерна програма; датчик витоку газу; клапан подачі газу до будинку та елементи, які приводять його в дію.
Система розумного будинку може включати у себе не лише одну, а й кілька підсистем, наприклад: клімат контролю, музичного супроводу, вентиляції, опалення, зволоження повітря, пожежної сигналізації, газового контролю, контролю ергономічності використання електрики, системи водопостачання, адаптації за допомогою нейроконтролерів температури, освітлення і вологості у приміщенні до вподобань особи, яка в ньому перебуває, поливу газону, сигналізації від несанкціонованого доступу до будинку, тощо. В рамках кожної із цих підсистем окремі пристрої (девайси), їх програмне забезпечення, кабельні сполучення, роз’єми, кнопки, мобільні додатки для дистанційного керування отримуватимуть окрему правову охорону як об’єкти авторського чи патентного права в залежності від того, яким саме умовам правової охорони відповідають ці елементи.
Цілісна ж система розумного будинку як технічний пристрій – це не що інше, як винахід або корисна модель. З іншої точки зору, у разі надання технічному рішенню форми проекту у письмовій чи електронній формі, йтиметься про правову охорону в рамках авторського права на підставі п.12 ч.1 ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а саме: правову охорону ілюстрацій, карт, планів, креслень та ескізів.
Окремо слід наголосити, що правову охорону може отримати і торговельна марка такої системи, якою виробник індивідуалізуватиме товар на ринку.
Попри те, що існує потенційна можливість розробити повністю індивідуальну систему, без використання пристроїв і деталей, які уже є на ринку, існуючі тенденції радше диктують якісно інший вектор – вектор до технічної сумісності, адаптивності системи до інших пристроїв. Це дозволяє виробнику, враховуючи пропозиції ринку, не винаходити те, що уже винайдене, а відтак - заощадити кошти і час. В свою чергу, для користувача технічна сумісність (адаптивність) – це зручність, яка дає змогу окремій системі розумного будинку стати елементом «Інтернету речей» (Internet of things), а відтак – користувач отримує доступ до управління такою системою із пристроїв, які можуть працювати на базі найрізноманітніших операційних систем. Також користувач може самостійно здійснювати заміну окремих деталей (блоків), обираючи з-поміж різноманіття товарів на ринку, не обмежуючись лише одним виробником. Задля впровадження технічної сумісності (адаптивності), виробник може закуповувати окремі датчики, клапани, пристрої і використовувати їх у власній системі згідно із принципом вичерпання прав (ч.7 ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», п.2) ч.6 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ч.3 ст.31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі») або ж отримувати дозвіл на їх комерційне використання та модифікацію за ліцензійними чи іншими видами договорів.
Відтак, враховуючи комплексний характер розумного будинку як об’єкту інтелектуальної власності, доходимо висновку, що розумний будинок (smart house) як системна пристроїв (технологія) повинен бути об’єктом правової охорони в межах патентного права (зокрема, як винахід чи корисна модель). В свою чергу ескізи, креслення і плани розумного будинку охоронятимуться авторським правом. Аналогічний підхід стосуватиметься кожного із системних елементів розумного будинку. Окрім цього, продавець (виготовлювач) може маркувати розумний будинок як товар на ринку відповідною торговельною маркою.

Тарасенко Х.Ю.,
старший юрист АО «Тарасенко, Скочипець і партнери»