Суб’єкти права інтелектуальної власності у сфері будівництва

Будівництво існує рівно стільки ж, скільки існує людство. Та разом із розумінням міжнародного співтовариства та окремих держав специфіки і вагомості результатів інтелектуальної діяльності людини, виникає необхідність надання правової охорони останнім як в рамках міжнародного, так і національного права. Якісно новий погляд законодавчих актів ХХ-ХХІ століття на права суб’єктів інтелектуального права, беззаперечно, вплинув на них і в рамках процесу будівництва. Процес будівництва – це гранично широка сфера діяльності людини, у якій бере участь значна кількість суб’єктів – учасників суспільних відносин, починаючи від авторів (співавторів) та винахідників співвинахідників) як первинних та загальноприйнятих суб’єктів прав інтелектуальної власності, аж до замовників, підрядників, власників (користувачів) будівель, споруд, та інших громадян. Відтак, постає важливе питання у виокремленні специфіки кола суб’єктів інтелектуального права у сфері будівництва.
Сучасна наукова література з питань інтелектуальної власності торкається лише поняття, класифікації та прав суб’єктів інтелектуального права в найзагальнішому їх розумінні. Питанням прав інтелектуальної власності у сфері будівництва присвячено праці Є.А. Грекова, Є. Ю. Гнатченка, О.П. Новицького та В.В. Писєвої. Тим не менш, вони не вирішують питань особливостей правового статусу суб’єктів права інтелектуальної власності, їх класифікації. Відтак, ця тема є актуальною для дослідження та формування власних наукових поглядів на проблематику суб’єктів права інтелектуальної власності у сфері будівництва.
Перш за все, слід розрізняти «учасників суспільних відносин у сфері будівництва» та «суб’єктів інтелектуального права у сфері будівництва».
Перше поняття є більш широким за своїм змістом та включає, попри суб’єктів інтелектуального права, також: замовників будівництва об’єктів архітектури (фізичних або юридичних осіб, які мають у власності або у користуванні земельну ділянку, подали у встановленому законодавством порядку заяву щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни об’єкта містобудування), проте не отримують в договірному порядку жодних інтелектуальних прав на об’єкти будівництва; підрядників на виконання проектних і будівельних робіт; власників і користувачів об’єктів архітектури; органи влади, що реалізують свої повноваження (контрольні, наглядові чи розпорядчі) у сфері містобудування. Такі суб’єкти можуть здійснювати різноманітні організаційні, виконавчі функції, функції контролю за здійснюваною будівельною діяльністю, однак лише група суб’єктів права інтелектуальної власності є безпосередньо дотичною до відносин інтелектуальної власності у сфері будівництва.
«Суб’єкти інтелектуального права у сфері будівництва» є вужчим поняттям та включає виключно осіб, які своєю розумовою та творчою діяльністю створили твір (винахід, корисну модель, які використовуються або створені в процесі будівництва) та (або) осіб, яким передбаченим законом способом передані майнові права на такі об’єкти. Наприклад, проектувальник дизайну фасаду торгового центру може передати свої майнові права забудовнику за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Або ж фізична особа-автор може внести свої майнові права інтелектуальної власності в статутний капітал господарського товариства або ж особа може відчужити їх як складовий елемент цілісного майнового комплексу тощо.
Як випливає із вищенаведеного, виникнення прав інтелектуальної власності може бути зумовлено власне самим юридичним фактом створення об’єкту інтелектуального права або ж фактом його набуття від суб’єкта, у якого вони виникли первинно. Власне тому, на нашу думку, слід виділити дві категорії «суб’єктів інтелектуального права у сфері будівництва»: первинні та вторинні.
Первинними суб’єктами інтелектуального права у сфері будівництва є автори (винахідники), які своєю розумовою та творчою діяльністю створили твори (винаходи, корисні моделі тощо), суб’єкти прав на комерційні позначення, - усі ті, у кого права інтелектуальної власності виникають вперше. Мова може йти і про архітектора унікального будинку, мосту, і про винахідника конкретного способу влаштування фундаменту, і про власника комерційного найменування, і про користувача доменного імені в мережі Інтернет. Власне їм первинно після створення (отримання патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок, реєстрації торговельної марки, першого використання комерційного найменування тощо, – залежить від конкретного об’єкту інтелектуального права) належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, якщо інше не передбачено трудовим договором, іншим договором чи законом.
Питання про те, чи може юридична особа бути суб’єктом первинного авторського (патентного) права, тобто здобути право на твір (винахід, корисну модель) за допомогою своїх власних дій, багато років залишалося спірним питанням. Пряма вказівка закону на первинне набуття прав інтелектуальної власності юридичною особою є лише стосовно організацій мовлення як суб’єктів суміжних прав на програми та (або) передачі мовлення. Однак, враховуючи, що ця сфера не торкається процесу будівництва, питання можливості юридичної особи бути первинним суб’єктом прав інтелектуальної власності сфері будівництва залишається відкритим і дискусійним.
Зокрема, Ю. Басін зазначав, що коли проект реалізує архітектурні ідеї або пропозиції однієї або декількох осіб, які до того ж виконують усю творчу частину його розробки, авторами проекту повинні визнаватися саме ці особи з одночасною вказівкою при згадуванні про авторство, що проект виконаний у певній проектній організації. Отже, автор пропонує вважати авторами цих осіб, однак з обов’язковою згадкою роботодавця (організації, від імені якої розроблявся проект). На думку інших вчених, юридична особа не може бути суб’єктом первинного авторського (патентного) права, її не слід згадувати, коли мова йде власне про творця. Вони керувались тим, що творити можуть тільки живі люди. Тому як би не вплинула юридична особа на процес створення твору, саме створення твору є справою окремих фізичних осіб.
Отже, дослідивши наведені погляди вчених, можна зробити висновок, що первинним автором (винахідником) твору (винаходу, корисної моделі, промислового зразка), створеного в процесі будівництва, може бути виключно фізична особа, творчою діяльністю якої створено цей твір (винахід, корисну модель). Юридична особа може набувати лише майнових прав на такі об’єкти як роботодавець, замовник, тощо.
І навіть сучасні технології не можуть оспорити класичні погляди на концепції суб’єкта інтелектуального права. Отримавши можливість створювати дизайн будівель, споруд, проектувати за допомогою комп’ютерних програм, питання про авторство таких проектів вирішується однозначно. Особа, яка створила таку комп’ютерну програму та передала право на її використання за ліцензійним договором чи, до прикладу, публічною ліцензією, не може отримувати прав інтелектуальної власності на такі об’єкти. Серед потенційних суб’єктів слід розглянути працівника, який використовує таку комп’ютерну програму, задає вихідні дані, корегує отримані результати, додає власні творчі ідеї (в такому випадку працюватиме класичне правило щодо «гегемонії» фізичної особи як первинного суб’єкта) або ж про об’єкт права інтелектуальної власності мова не йде взагалі (якщо працівником вчиняються лише технічні дії, іншими словами, відсутній творчий характер такої діяльності).
Коли мова йде про комерційні позначення в рамках будівництва, слід зазначити, що права на такі об’єкти, як от: торговельна марка, комерційне найменування, інші комерційні позначення (доменні імена, тощо) можуть первинно виникати власне в юридичних осіб.
Відтак, кожен із об’єктів права інтелектуальної власності в процесі будівництва повинен розглядатись окремо, адже для кожного із них притаманним буде свій специфічний суб’єктний склад.
Автором (винахідником) твору (винаходу, корисної моделі), зокрема і у сфері будівництва, може бути будь-яка фізична особа, незалежно від статі, громадянства, віку та дієздатності.
Окремо при цьому слід зазначити, що належність авторських прав (прав, що виникають з патенту) хоч і не залежить від обсягу дієздатності та віку творця (винахідника), однак їх здійснення (реалізація) у разі, якщо творцем (винахідником) є неповнолітня, обмежено дієздатна, малолітня чи недієздатна особа матиме свої особливості.
Другу категорією осіб (так званих вторинних суб’єктів права інтелектуальної власності у сфері будівництва), складають фізичні та/або юридичні особи, у яких права на твір (винахід, корисну модель) виникають на підставі правочинів, інших юридичних фактів або за вказівкою закону.
В рамках цієї групи суб’єктів слід розглянути : спадкоємців, як осіб, яким за законом або за заповітом у спадок перейшли майнові права інтелектуальної власності; суб’єктів створення об’єктів права інтелектуальної власності за замовленням, в результаті виконання трудових обов’язків; суб’єктів, яким за договорами про відчуження майнових прав інтелектуальної власності, такі майнові права передано; юридичних осіб, яким майнові права інтелектуальної власності передані як внесок до статутного капіталу; юридичних осіб, яким майнові права інтелектуальної власності перейшли за розподільчим (передавальним) балансом у разі реорганізації тощо.
Згідно із нормами ч.1 ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. При цьому, не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Таким чином, у спадщину переходять лише майнові права інтелектуальної власності в межах строків їх охорони, а у випадку із винаходами і корисними моделями – у межах строку дії патенту на винахід чи корисну модель.
Питання створення об’єкту права інтелектуальної власності в сфері будівництва за замовленням частково врегульоване Законом України «Про архітектурну діяльність», Законом України «Про авторське право і суміжні права». Так, у разі створення об’єкту архітектури за замовленням, автор у будь-якому випадку залишає за собою особисті немайнові права, які є невідчужуваними. Особисті немайнові права на об’єкт архітектури як об’єкт авторського права належать його автору (співавторам) незалежно від умов договору (контракту) між автором та замовником або юридичною чи фізичною собою, де або в якої він працює.
При цьому, майнові права на об’єкт архітектури як об’єкт авторського права, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта або замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Отже, договором можуть врегульовуватись лише питання розподілу майнових прав інтелектуальної власності.
Основні аспекти створення об’єкту права інтелектуальної власності в сфері будівництва за в результаті виконання працівником своїх трудових обов’язків висвітлені частково у Законі України «Про архітектурну діяльність» та Законі України «Про авторське право і суміжні права».
Майнові права на об’єкт архітектури як об’єкт авторського права, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Отже, аналогічно, особисті немайнові права з огляду на невідчужуваність, належать працівникові як автору, а розподіл майнових прав визначається умовами трудового договору між працівником та роботодавцем. Наприклад, будівельна компанія, наймаючи на роботу працівника за трудовим договором на посаду архітектора цієї компанії, може обумовити у трудовому договорі з цією особою основні питання розподілу (відчуження) майнових прав на проект будинку, мосту, чи іншої будівлі (споруди).
Ще одну групу вторинних суб’єктів прав інтелектуальної власності у сфері будівництва складають особи: фізичні та юридичні, яким такі майнові права перейшли за договором. Так, прикладом може бути надання дозволу (ліцензії) правоволодільцем на побудову котеджів з аналогічним генеральним планом, оригінальним фасадним оформленням та ландшафтним дизайном іншій компанії. Варіації таких договорів є найрізноманітнішими. Контрагентами за ними у приватно-правовій сфері можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.
Окрім цього, до прикладу, учасник юридичної особи може передати свої майнові права інтелектуальної власності на проект ландшафтного дизайну, попередньо оцінивши його, в статутний капітал такої юридичної особи. Відтак, юридична особа набуде можливості розпоряджатися конкретними майновими правами щодо цього об’єкту.
Передання майнових прав інтелектуальної власності у сфері будівництва може мати місце і у разі реорганізації юридичної особи – правоволодільця, а саме: у разі її поділу, виділу, злиття, перетворення. В такому разі доля майнових прав та їх подальших набувачів вирішуватиметься за розподільчим балансом. Форму розподільчого балансу на сьогодні законодавчо не встановлено, тому він складається на розсуд підприємств, що реорганізуються. На практиці розподільчий баланс готують у формі звичайного балансу на дату виділення (поділу), в якому зазначають усі активи і пасиви, що передаються, з окремим доданням докладного розшифрування кожного рядка балансу в гривнях з копійками, для забезпечення достовірності даних, які будуть відображені на рахунках у бухгалтерському обліку.
Таким чином, проаналізувавши суб’єктний склад суспільних відносин у сфері будівництва, виділено його специфіку розглянуто різноманітні його варіації починаючи із первинних суб’єктів, закінчуючи різними видами суб’єктів прав інтелектуальної власності, права яких виникли вторинно (в залежності від реалізації волевиявлення первинних суб’єктів).

Джерела:
1. Пасенко Т.А. Правовий статус суб’єктів авторського права на твори архітектури // [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://intellect21.cdu.edu.ua/?p=326
2. Закон України «Про архітектурну діяльність» // [Електронний ресурс]. – Офіційний портал Верховної Ради України. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/687-14/conv/print1471346331646238

Христина Тарасенко,
старший юрист, партнер адвокатського об’єднання,
керівник Відділу сімейного та спадкового права